Як легко вчити інших! Звести виконання Заповідей з Христа до проповіді. Але, якщо ми придивимося до Євангелія, то побачимо, що Христос вчив Своїх учнів. Це був довгий процес. Священик, щоб навчати людей, сповідати, вчиться у Семінарії. Маю вміти готувати катехези, проповіді. Але навіть не це є головне у проповіді. Апостоли мали пройти шлях своєї зустрічі з Христом. Вони мали наповнитися Святим Духом, бо самого вишколу мандрівного вчителя було замало. Треба був Бог, щоб свідчив разом з ними. Свідчив чудеса і наверненнями. Але це не позбавляло людських зусиль. Треба вміти говорити. І Йоан Золотоустий у свій час пройшов школу риторики, так само було і з Василієм Великим та іншими.
Не можна просто взяти Євангеліє, почитати Його і вважати, що я вже експерт, що я все знаю. Для того, щоб свідчити, навчати треба дві речі: місія Церкви і реальні знання, які випливають з досвіду і не тільки свого. Я не можу опиратися лише на те, що мені приходить в голову. Я не є експертом у Святому Письмі, я можу помилятися, бо я лише людина. Згідно з католицькою вірою лише одна людина має непомильність, і то це обмежено до особливих випадків. А тим більше це стосується побутового життя.
То і Апостол Павло пише, що не треба нам всім робитися вчителями, бо ми багато грішимо. Щоб вийняти скалку з ока брата мого, я маю спочатку зрозуміти, як це вчинити, виймаючи зі свого ока колоду. Ми ж дуже часто знаємо, що в іншій людині не правильно, бо гріх різко видно на фоні Євангельських Заповідей, а ось як допомогти людині не вміємо. Ось і виходить, що здатні лише осуджувати, а не любити.
Чи до цього нас закликає Христос? Чи не для того, щоб ми лікували любов’ю? Дуже часто так є, що у проповідників є своє коло шанувальників, а ось самі рідні не вірять і не приймають Христа. Пишу це і для свого осудження. Що нема в мені Любові Христової і пишу я частіше через свою пиху, а не через правдиву любов. Бо якби любив, то були б у мене плоди любові, а не лише слова. І це лежить мені великим болем, що часто допомагаючи іншим, не можу достукатися до неї. Що проповідуючи любов, сам не люблю. Бо хто я такій, щоб говорити про Любов?!
Тепер багато говорять про проповідників, що якби були гарні проповідники, то народ би скоріше прийшов до віри, до Христа. Я цього не заперечую. Але, якщо придивимося до історії, то побачимо, що справжні проповідники не з’являтися нізвідки. Скільки закидали святому Василію Великому? Які проблеми були у святого Йоана Золотоустого? Багато хто забуває про те, що великий Архієпископ провів багато років у пустелі, а потім займався бідними і лише потім відкрив свої вуста, хоча і писав майже все життя. Бог є Добрий і завжди дає нам те, що ми потребуємо, ось тільки чи приймаємо ми це?
Бо усе одно не слова ловлять людину, а Любов. І Христос найбільший Вчитель усіх часів, хоча і чинив чуда, під кінець Свого життя залишився майже один на Хресті; поруч стояли лише Його улюблений учень і декілька жінок. Однак те, чого Він навчив Своїх учнів принесло плоди. Хіба для того нас вчать священики, щоб ми лише мали втіху від їхніх слів і мали підтримку у житті? Чи не для того, щоб ми приносили у своєму житті плоди? Хіба люди, які не вірять в Бога і не ходять до Церкви, мають зустріти Бога не в нас? Чого ж проповідь Христа була безплідною? Чого тепер усе так погано? Бо Він кличе нас до цього! Він дає нам простір для любові. І те, що не може вчинити священик, те можемо ми: піти до наших сусідів, зустрітися з нашими друзями. Не треба багато слів — вони і так про нас все знають! Наше життя є найкращим свідченням. І якщо я говорю одне, а чиню інакше, то чого перекладаю відповідальність на священиків? Чого від них вимагаю того, що сам не виконую? Пишу це і для свого осудження. Бо нема в мені справ, які б свідчили на мою користь.
Апостол Павло сказав, що ви — наш лист, якій написаний у серцях. Чи може кожен з нас свідчити про Нього усім своїм життям? Звичайно, ні. Надто багато у нас усіх гріхів і слабкостей. Але Він обіцяв нам підтримку. Не лише у Єпископах і священиках, не лише у Церкві, але і в Ньому Самому. “Я з вами” стосується не лише, коли я в Церкві і приймаю Таїнства. Воно стосується мене, особливо коли я живу своїм життям, ходжу на роботу і займаюся моїми справами. Як писала свята Тереза, що вона відчувала особливу Божу Присутність часто під час щоденної праці.
Блаженний Папа Павло VI говорив, що світ не стільки потребує проповідників, скільки свідків. Про що я ж можу свідчити? Що є моїм даром? Хто є моїм ближнім?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Береги честь смолоду - Людмила Солма *) ПРИМЕЧАНИЕ в дополнение или Post Scriptum:
"честь - вера":
честь - достойные уважения и гордости моральные качества и этические принципы
вера - и в т.ч. убежденность в существовании Бога
"доброта - любовь":
доброта - отзывчивость, душевное расположение к людям, стремление делать добро (все положительное, хорошее, полезное) друг другу
любовь - чувство самоотверженной, сердечной привязанности (в т.ч. и любовь к родине)
ИНФОРМАЦИОННО-ПРЯМОЕ ЦИТИРОВАНИЕ из ВИКИПЕДИЯ:
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8C
(Архимандрит Платон. Православное нравственное богословие. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1994, с. 185).
«Честь – это внутреннее, данное самому себе право оценивать себя и своё существование в категориях самоуважения». Объективными факторами, дающими право на честь, являются целомудрие и благородство. Целомудрие – идеальная аксиологическая норма природного состояния. Благородство – идеальная аксиологическая норма личностного состояния.
В христианстве существует термин: благочестие. Честь - создание сосуда, крепкое сдерживание себя в достойном, создание сосуда для достойного. Благочестие - созидание сосуда для благодати, для света. Святых в православии зовут подвижниками благочестия.
Честь - сосуд, покров души. Покров, под которым хранится душа живой. Незапятнанная честь - чистый, целостный покров, не имеющий пятент порочных дел.
ССЫЛКА на ВИКИПЕДИЯ: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8C
Афганка – Алла Смолина - Андрей Ефремов ...Нет, суеверий и примет особых не было, но в Бога верила. Я с многочисленными служебными командировками рисковала куда более тех, кто не выходил за ворота КПП. Ведь сначала требовалось добраться до аэродрома Джелалабада, потом до Кабула, а затем - Ташкент и это уже, когда моджахеды вовсю использовали стингер, и наш воздушный трафик перенесли на тёмное время суток, без единого огня и только с парашютами. Так что с Богом общалась постоянно. А после войны это общение перешло на другой уровень, более тёплый и доверительный, тогда как на войне молилась чисто интуитивно...
